Кожен із нас у недалекому майбутньому повинен буде
вирішувати дуже важливе питання – який життєвий шлях обрати. Від правильного
вибору професії залежить щастя людини. Якщо у професійній сфері ти здатен
реалізуватися як особистість, можна сказати, що життя прожив не даремно. Але,
маючи райдужні плани на майбутнє, не слід забувати, що основою успіху в
будь-якій діяльності є невтомна праця, вдосконалення своїх навичок, розвиток
природних здібностей.
Із
самого дитинства я займаюся спортом, люблю уроки фізкультури, приймаю участь в
різноматних спортивних змаганнях з баскетболу, волейболу, футболу. Захищаю
честь школи на районних та обласних змаганнях з цих видів спорту, і результати
задовольняють. Таким чином я готую себе до майбутньої професій – професії
військового.
Стати
військовим я захотів давно, коли ще сидів на колінах у свого прадідуся,
ветерана Великої Вітчизняної війни, і захоплено перебирав медалі на його
грудях. Вони були важкі, прохолодні і кожна зі своєю історією. Годинами,
розкривши рот, я слухав розповіді про страшну кровопролитну війну, малюючи в
своїй дитячій уяві картини запеклих боїв.
У
День Перемоги дідусь одягав парадний мундир, брав мене за руку і ми вирушали на
мітинг до меморіалу «Ніхто не забутий, ніщо не забуто». А навколо нас такі ж
орденоносці дідусі та бабусі, оточені натовпом щасливих, усміхнених дітей і
дорослих, вітали один одного, обіймалися і плакали. Кожен на цьому святі
намагався підійти ближче до ветерана, подарувати квіти, схилити голову в знак
подяки за святу перемогу. Я в цей час страшно пишався своїм дідом.
Професія
військового приваблювала і мого дідуся. Після закінчення школи він намагався
вступити у військове училище, але за станом здоров’я не був зачислений. Але й
він гідно віддав честь своїй Батьківщині, прослуживши два роки в лавах
Радянської Армії. Він був солдатом ППО і тому пильно стежив за небом, він
контролював повітряний простір країни. Кожен ряд військ виконує
певну функцію, намагаючись виховати в своїх рядах гідних,
грамотних, ну, а головне, відважних
захисників Вітчизни.
Мій
тато служив уже в лавах збройних Сил України. Він був прикордонником. Разом з
собакою охороняв кордони моєї держави від диверсантів, оберігаючи
недоторканість країни. Кожен юнак повинен після школи пройти строкову службу,
щоб буквально через рік повернутися зміцнілим, подорослішавшим і змужнілим
громадянином своєї Батьківщини. Армійська школа загартовує характер, дає
усвідомлення значущості кожного окремого для загального блага.
Тому
на питання, чому я хочу стати військовим, є очевидна відповідь. Я хочу
продовжити традиції своєї родини. Хочу стати грамотним професіоналом, захищати
свою Батьківщину, а значить всіх своїх близьких, своїх земляків, гордо нести
звання кадрового офіцера. Моя мрія - вступити до військового училища. З
цілеспрямованого курсанта я хочу вирости в бойового командира. Бути для своїх
побратимів не тільки наставником, а й другом, і старшим братом, і надійним
товаришем. Хочу пройти по життю впевнено і благородно, щоб не посоромити
бойової честі, нагород і поранень свого героїчного ветерана – прадідуся.
Я багато читаю
військової літератури, творів про війну, дивлюся документальні фільми, відшукую
в Інтернеті цікаві відомості про сучасну армію.
Прочитав цікаву інформацію. Дуже часто до українського війська
запрошують американських інструкторів. Але самі ці військові говорять, що
більше можуть навчитися від наших співвітчизників, аніж дати їм. І вони страшно
раді, що їм випала нагода займатися саме з українцями. Вони досвідченіші, вони
переживали такі обстріли, під які ми в житті не потрапляли. Вони постійно
працюють під наглядом безпілотників, ми такого не переживали. Американці
вражені тим, в яких складних умовах, під постійними артилерій ними, мінними
обстрілами, доводиться керувати військовим, ніхто не може передбачити, чи
виживе він завтра або навіть сьогодні вночі. Така тяжка доля військового під
час бойових дій. Але мене не зупиняє це в досягненні моєї мрії.
Я вважаю, що скоро настане мир на
нашій землі. Не буде більше смертей і материнських сліз. Я ніколи не відступлю
від свого вибору. Я розумію, що професія військового накладає величезну
відповідальність на людей, які зробили цей вибір. Особисто я хочу бути корисним
свої країні, стати її опорою і захисником.
Рибченко Валентин, учень 9 класу
Немає коментарів:
Дописати коментар